borenjko's posterous

Інколи платою за те, що ти є сильною людиною є те, що ти робиш великі дурниці.
Інколи платою за те, що ти береш відповідальність за долю інших є те, що ти втрачаєш контроль за собою. І тоді варто мабуть, доручити свою долю комусь іншому. Який візьме відповідальність лише за тебе. І це його вклад буде в тебе. І це його вклад буде у відповідальність за інших.
Інколи платою за те, що ти робиш добро є те, що ти робиш зло.

І не женіть на перфекціонізм. На атомні станції не слід допускати розгільдяїв. Допускайте розгільдяїв будувати замки на піску. Вони принесуть красу і радість дітям.

Бо, здається, інколи слід просто роздати свою силу. І жити тихим мирним життям. Скурвитися можуть всі. І це твоя справжня відповідальність успіху - не скурвитися.

Просто коли приходить весна
Така розшарпана і непередбачувана на наступний день

(Це особливо помітно,
коли не заходити на джізметео чи метеопроґ
коли не дивитися телевізора
з фальшивими новинами
і трохи правдивими прогнозами
на наступний день
і надто сміливими прогнозами
на весь місяць
а бабаки тим більше брешуть,

Але їм пробачають -
вони ж такі милі створіння
милі створіння зобов'язані
казати нерозсудливі речі
бо ж наймовірніше ніхто не буде перевіряти
ці речі на предмет співпадіння із дійсністю)

(Це особливо помітно
Коли вдома немає градусника -
Цього найпростішого цифрового помічника,
Який допомагає прослідковувати найпростіші числові послідовності
Зміни кількості градусів
Кожного дня
  Якщо хто алкоголік,
  То найбажаніша числова послідовність,
  Коли першої ночі сорок
  - То наступного ранку три-чотири
  А потім півтора час від часу -
  Кефір ще й до того ж
  Позитивно впливає на травлення
)

Просто коли приходить весна,
Така непередбачувана у всій своїй тривалості -
Нехай вона буде з лютого по квітень
Чи з квітня по червень
( Часами здається, що вона віддається
глобальним змінам клімату як ніхто інший )
Згадуєш, що пращури починали рік з неї
Недарма -

Бо ж як день починається з ранку, хоча доба з ночі
Так і справи природньо починаються з весни
Хоча відлік року з декотрих пір
Починається із глибокої зими
Коли, наприклад, ведмеді надають перевагу глибокому сну
І лише глобальні зміни клімату
Можуть порушити їхній сон,
Збудивши їх фальшивою весною
На Різдво

Але коли приходить весна остаточно
То вона зразу ж йде
Природа весни не затримуватись постійно
А йти і приходити знову і знову
Підступно пускаючи зиму на твої вулиці на Великдень
Несподівано дзвонити в твої дверні дзвінки
В чому мати народила
Коли ти ще її навіть і не чекав
І нарешті йти
Коли здавалось, все спокійно і ти вже звик до неї
Але коли ти звик до неї, то це вже
Не весна

Вони, здається, всі тебе кохають. Платонічно, що дивно для мужиків під 30.
Вони, здається, всі тебе люблять. Бажання неплатонічності, здається, випливає назовні мимоволі чи по п'яні. Вони ж мужики під 30.
Вони, здається, не хочуть, щоб ти вмирала. Бо кому потрібен секс з кандидатом у трупи.
Бо тобі потрібно поспати. Не обов'язково з ними, можна біля них, можна перекидуючись смсками, можна сидячи у соцгалімотьї постити і лайкати коли тобі хочуть допомогти. Тобі хочуть допомогти, бо тебе люблять. Люблять настільки, що не можуть аж надто сильно вимагати взаємності - коли ти поряд їм вже добре. Коли тобі буде добре без сексу з ними, їм буде краще, ніж коли тобі буде погано після як вони тебе трахнули. Інших ти, хотілося б вірити, відшиваєш дуже добре.

Вона знову пройшла мимо.

Першого разу ти просто дивився на її пишне волосся і вираз обличчя рудої, що проходить вкотре повз тебе на вулиці, і думав, що вона належить тіпу, до якого тобі далеко.

Другого разу ти мацав її за цицьки, але толку з того. Тепер зрозумів, що якщо вона хоче належати комусь, то належати повністю зі всією цією йобаною відповідальністю за обох на твоїх плечах, а ти, сука, з собою дати ради нормально не можеш.

Першого разу ти бачив її декілька років тому, коли вона була рум'яною дівчинкою з, як виявилось потім, амбіціями змінити світ. Тепер вона дама в розквіті свого тридцятиліття і, блять, найімовірніше, третього шансу не буде і не слід чекати смерті, щоб зрозуміти свою поразку.

Тут, в широтах помірного клімату, де ще не гріє так, щоб проміння розслабляло шкіру і ще не так холодно, щоб флегматично сприймати реальність - час є.

Він дихає хвилинами випарів із ранкової маршрутки, яка більше стоїть у заторах, ніж їде. Ті затори і швидкі ведучі радіостанцій нагадують водію і пасажирам, що час є.

Він вривається в очі громадян нижчесереднього класу, які стоять перед дверима секонд-генду, що має в 9.00 відкрити двері осяяння нового завозу товару. Потім вони рвуться до вішаків і ящиків зі взуттям, в тих вони із завзяттям гінеколога-початківця наосліп шукають взуття, що подарує їм сенс існування на тиждень - до нового завозу.

Він підморгує циферблатами електронних годинників на кухнях, в кімнатах, тримаючи у тонусі скоординованість випадкових зв'язків маси людей на обмеженій території, привертаючи до себе увагу тим, що ми не завжди відповідаємо його високим вимогам нашої нездатності змінити його природу, все, що ми можемо - підлаштувати годинник, щоб той краще задовольняв його - його незмінність монотонність секунд.

Він вже тут - вже далеко не в селі, але ще не у мегаполісі, але тут і тільки тут можна зрозуміти, що ми самі породили його - безшумного, але підступного дитяти індустріалізації, що змусила нас менше спілкуватися із сонцем, а більше із суб'єктивною об'єктивністю законів Ньютона.

Громадяни нижчесереднього класу, що пройшли крізь тисняву вузьких дверей секонд-раю, здається, навіть не помічають, що вони вибирають - головне вибрати багато, дешево і щоб трохи носилося. Якщо Ерленд Лу раптом зайшов би в секонд, він би дочекався останнього дня, коли все вже розпродують, і вибрав шикарну річ, якої не помітили ті, хто із завзяттям гінеколога-початківця нервово думали, що їм слід бігти до наступного секонду на іншому кінці міста відстанню у затори швидких ведучих радіостанцій.

Поселився до нас в будинок біля Стрийського парку у Львові сусід новий. І вирішив, що раз він такий понтовий дядько, то може не то щоб собі ремонт в квартирі зробити, а й під'їзд до ладу довести. Але на те він мажор і рагуль, щоб труби нормально поміняти, а решту під'їзду в історичному середовищі Львова знищити. Поки є акт від ЛКП про самовільні роботи без відома управління охорони історичного середовища, є реакція управління охорони історичного середовища міськради - їх позиція треба мирно, але поставити плитку назад, до відома поставлені райадміністрація та GIS - німецька програма реставрації історичного середовища, з якою активно співпрацює влада міста. Але наш директор видавничого дому "Експрес" обіцяє, що це питання залагодить. Вже був серйозний конфлікт. Буду вдячний за поширення інформації чи за пораду.

(download)

Click here to download:

-fEJlosylExaloqlrcBwm.zip (60.06 MB)

Він був справжнім науковцем.

Таким, що не вмів підлизуватись, просто був ввічливим. Таким, що для нього мирські спокуси давалися важко. Чи то через те, що не вмів їх здобувати, чи то через те, що не міг переступити етики, бо був занадто доброю людиною, щоб агресивно пробиватися.

Він розказував анекдоти найвищої вульгарності, але це так - щоб позбутися її у собі. Він говорив про своїх далеких чи близьких знайомих, друзів, родичів чи про свою собаку Альму і важко було зрозуміти, чому згадував саме в цей момент - здається йому важливіше було розказати чогось позитивним, аніж розказати в тему.

Коли ми йшли в гори і долали перший підйом, в нього починалася шалена задишка (він не знав, що в його рюкзаку були шкляна тара з горілкою, якою впивалися майже всі, крім нього), але все-таки піднімався в той час, коли інші змучувалися не стільки фізично, скільки морально. Далі йому йшлося все легше і легше.

Як туди йдеш, найбльше цінуєш тих, хто тобі може допомогти в потрібний момент. Коли виходиш на хребет і чуєш, що ти ніякий й перше і останнє, що тобі може допомогти - сто грам грам хорошого червоного вина, а навкруги - лише самотні вершини і до найближчого поселення йти настільки далеко, наскільки і йшлося туди, а він витягує два бутлі кримського розливного вина - неважливо, для чого він його брав - важливо, що ти цінуєш цю людину.

Він жив тяжко. Його квартири юридично не існувало. Та й мало хто хотів би жити в такому помешканні. Він втратив батька. Він не замовляв собі ще напоїв, коли це робили інші.

Він мав надто поганий зір, щоб той не був небезпечним для життя. Але мав непереборну мрію дитинства.

Їздити на ровері.

Вдихати повітря, бо воно йому було потрібне після роботи в хімічній лабораторії. Відчувати швидкість - він не дуже спішив по життю. Просто крутити педалі, щоб забутися.

Коли він виїжджав з-за повороту, його збив вантажний бус без шансів на виживання. Здається, водій просто виключив звук мотору, коли їхав згори. Швидка вже не їхала.

Але він мав неперебору дитячу мрію. Коли він загинув, він рухався у своїй мрії.

Ти втретє сіла у СІЗО
Вже екс-прем'єр-міністрекою не ставши президентом-блондинкою
Охорона СІЗО навряд чи втратить риси супокою - і не таке бачили
І кортеж цього разу буде не з Мерседесів

Пил, пил, пил
і сигаретний дим
нагадають тобі про кришталь Середземноморських віл

Тіні, тіні, бліді тіні Майдану будуть нагадувати про ті ранньозимові вогні непокори
Стіни, що нагадають про дешевий кокс, яким ти гидувала на волі
Згадай про дальню даль розкоші вілли моана

Бо в людей уже нема своїх святинь
Ти була першою, одначе
Ти жодному судді тепер не заплатиш
І пам'ятай - двічі всього бути прем'єр-міністром